ПРО СПОКУШАННЯ

Даремно пан Ігор викинув епізод із спокушанням (див. ст.111).

Чи було спокушання в такому вигляді, ніхто не знає. Але я не став би пов’язувати набуття присутності Святого Духа з фізіологічним очищенням під час згідно власного наміру голодування в пустині. В пустині робити ж це звісно легше, аніж серед людей.

Дух зійшов ще на Йордані. І втілений Син Божий отримав величезні можливості. І цілком вірогідно, що лукавий запрошував використати такі можливості для власного задоволення. Розгорнув перед ним у реальному сприйнятті (лукавий це вміє) всі царства світу: влада, вишукана їжа, жінки і інше, що й зараз невпинно пропагують нам засоби масової дезінформації. Але Син Божий послав далеко спокусника: геть від мене.

Цей епізод із самотнього пустельного періоду є цінним тому, що дає можливість викрити ще одну апокрифічну брехню проти Сина Божого. Ще давно, читаючи «Шлях Аріїв» Юрія Канигіна, я наткнувся у нього на такий от міф, що Ісус мав собі за жінку Марію Магдалину і вона після його вознесіння родила від нього сина.

Вже достатньо знайомий з Новим Завітом, я, звичайно ж, не повірив (от бачите: як корисно бути в темі). І епізод спокушання в пустині, який я уважно простудіював, переконав мене в моїй правоті.

Бо ставши на «стезю» після Йордану, знаючи, що його чекає, чи став би Син Божий вести себе ніби легковажний юнак? Чи потрібний йому був кровний нащадок на Землі при тому, мав мільйони духовних нащадків? Тож для мене цінність епізоду спокушання в пустелі – незаперечна.