ПРО НАСОЛОДУ

Про насолоду.

Жінка сиділа на м’якій теплій траві і милувалася навколишнім світом. У гіллі дерев метушилося численне птаство, в різнобій виспівуючи кожен своє. Але витончений слух людини чув  гармонію в отому поліфонічному виконанні пташиного хору. Гудіння джмелів, дзижчання бджіл у квітах, тихий шелест листя доповнювали радісну пісню навколишнього буття.

Нелякана звірина паслась в траві побіля кущів. Дехто, як оце козуля, підходив до жінки впритул і вона гладила довірливо нахилену шию тварини.

Коли відчула порух біля своєї ноги, то побачила пласку голову на довгій шиї, що по-котячому терлася  об її ногу. Жінка зовсім не бачила раніше таке створіння, хіба лише здалеку коли-не-коли  шмигне в нірку подібна до нього ящірка. Але не здивувалась, почувши улесливий шепіт: «Яка в тебе ніжна шкіра – як у дитяти».

Треба сказати, що мова тварин не дуже складна для людини, хіба що інша в мовленні. Тим більше для людини, що все життя живе поряд з тваринами і кожен день спілкується з ними, хай не говорити, але хоча б розуміти мову тварин не так вже й складно. Тим більше оцій жінці, для якої той світ і існує. Це вже потім її діти і внуки потроху все забуватимуть і віддалятимуться від свого природного єства, ізолюючи себе від природи в кам’яних мішках будинків.

Але буде це ще не скоро, колись.

А зараз жінка була зачудована почутим. «Дитяти? Якого дитяти?» - «Ти все узнаєш, лиш роби те, що я тобі скажу. А коли хочеш, аби шкіра твоя була ще білішою і ще шовковистішою, то послухай мене і з’їж отой плід соковитий з дерева. Бачиш, який він рум’яний і аж сюди пахне медом». – «Е-е-е, нам не можна поки що того їсти. Ми їмо ось оці біло зелені, але вони кислі, тож їмо їх після іншої їжі одне, як і велів Господар». -  « Чи ви подуріли їсти дичку, коли поряд росте джонатан?» - зробив зовсім круглі очі плоскоголовий. – «Таж Господар заборонив. Сказав, що вмремо як з’їмо!» - несміло перечила жінка наглому незнайомцеві. – «Та де там вмрете – не вірте. Ось глянь: я ковтну одне яблучко і нічого мені не станеться, тільки стану більшим і розумнішим». І він потягся до найнижчого плоду і зірвав його своєю пащекою. Смачно плямкаючи, аж слина капала додолу, ковтнув. «Бач» - каже – «таке смачне, що й жувати не довелось. З’їж, не соромся, не бійся – ніхто ж не бачить. Спробуй отого, що ніколи не пробувала, спробуй. Спробуй оце смачне задоволення».

Подивилась жінка на примружену в утісі пику, озирнулася навколо – нема Господаря. Та й надумала спробувати. Плід справді виявився таким солодким, таким запашним, що жінці запаморочилось і вона ледь не зомліла.

Зірвавши ще один плід, пішла шукати чоловіка, аби й того пригостити. Сховала руку з плодом за спину, підійшла і сказала йому: «Хочеш спробувати новий смак? Ось закрий очі, а я тобі дам вкусити». Чоловік, не очікуючи ніякого підступу, із цікавості замружився і гризнув щось незвичайне, щось таке соковите, що пахло квітами і було таке якесь бажане, якесь таке, яке лише потім назвали солодким на противагу гіркому. Гірке – пекуче, солоне – їдуче, а це – тане в роті і хочеться ще і ще.

«Що це?» - чоловік, ковтнувши частинку плоду, відкрив очі. І тут він побачив плід, що заборонений людям до споживання.  «Ти порушила заборону?!» - злякався чоловік. Але жінка сміючись заспокоювала його тими ж самими словами, які нашіптував їй плоскоголовий. Незвичайна смакота потягла їх до відомого дерева і вони озираючись з’їли ще. А потім і ще. Чоловік дивився на свою супутницю, дивися на округлення її тіла і видиво те уподібнювалось отому забороненому плоду. Таке ж свіже, рожеве і запашне. Йому захотілося спробувати її на смак. Може вона буде ще приємніша, аніж оте вистигле яблуко…

Все оце, що я написав вище, схоже на якесь примітивне еротичне чтиво. Хоч у мене й не було до того прагнення. Але розмову про насолоду не можна вести у виключно пуританському ключі. Бо насолода є у житті будь-якої людини. Бо насолода завжди приносить задоволення. І часто приносить біль і гіркоту розчарування. Отой фрагмент давньої казки про перших людей, що невчасно, всупереч волі Господаря, взнали насолоду, є дуже ілюстративним. І знаходить своє відображення у сучасному житті.

От візьмемо для прикладу яблука, які ми зараз споживаємо. Я не мав на увазі отой недешевий «силос» із супермаркету. Я про яблуко,  зірване літом у дідовому садку. Якби не оскома від тих яблук, то дітвора мабуть би не їла ні борщу, ні каші. Отакі вони смачні – оті дідові яблука. Але ж не завжди було так. Колись люди їли лише дичку. А дичка та була більше кисла, ніж солодка, а якщо і солодшала, то вже як була м’яка і перестигла. А ота вся смакота сучасних сортів – то плід роботи багатьох селекціонерів. Бо люди хочуть не просто вітамінів, а вітамінів і задоволення водночас.

Але у насолоді смакування яблуками є друга сторона медалі. Це – менша (а то й зовсім відсутня) порівняно із дичкою лікувальна властивість багатьох сортів. Інколи буває, що від споживання плодів ніякої користі, лише одна насолода. І це правило стосується не лише фруктів та овочів.

Той же хліб, що раніше пікся на природній заквасці із борошна, що не розділене після помелу на фракції. Раніше хліб був з висівками, із зародками зерна. І хоч такий хліб не може бути білим, як оті пампушки, але в різних складових того борошна, були різні корисні людському організмові речовини, до яких людина звикала на протязі тисяч років. А теперішній спосіб виробництва хліба з’явився у нас в Україні в основному недавно, десь після другої світової війни.

І хай пхають пекарі в той хліб родзинки, посипають коріандром, кладуть туди сіль та цукор, молоко чи яйця, аби випічка мала смак. Все одно той хліб не є таким корисним, як простий селянський, підсолений морською сіллю. Ті довоєнні люди, що зростали на домашньому хлібові, хоч і не їли його вволю, жили (а дехто живе й досі) довше від тих післявоєнних, що вже не їли домашнього хліба з парним молоком і свіжим медом.

То чи є насолода чимось шкідливим для людини? Відповісти не можна однозначно. Бо насолода творчим натхненням не є рівноцінною насолоді від безмежної влади. Насолода від материнства, як ми, чоловіки, підозрюємо, перекриває родові муки жінки. Без, хоча б маленької, насолоди життя людське – неможливе. Але ніколи прагнення лиш одної насолоди не повинне взяти верх над людиною.